Шкільний портал
Субота, 18.11.2017, 19:46
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна Каталог файлівРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Програми [10]
Підручники та посібники [32]
Розробки уроків [288]
Виховні заходи [19]
Реферати [0]
Презентації [17]
Навчальне відео. [65]
Інше [50]
Заявки [9]
Тестові завдання [1]
Конкурс "Знай наших!" [0]
Натисніть, щоб переглянути матеріали конкурсу
Конкурс "Педагог-новатор" [317]
Натисніть, щоб ознайомитись з матеріалами
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 2995
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Головна » Файли » Інше

Художній світ творів Івана Багряного в сучасному вимірі. Стаття.
[ Викачати з сервера (72.0Kb) ] 29.10.2017, 19:36

 

Художній світ творів Івана Багряного в сучасному вимірі. Стаття.

Автор: Ващенко Людмила Миколаївна, учитель української мови і літератури Красноградської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. О. І. Копиленка Харківської області

 

Тільки після смерті митця можна по-справжньому оцінити місце, яке посідає його творчість у світовій культурі. Сумні слова, але в них міститься істина, бо в стрімкому потоці життя важко відокремити швидкоплинне й скороминуще від того непересічного і справді вартісно­го, що визначатиме обличчя наступної епохи. У 2016 році Україна та весь світ відзначають 110-річчя з дня народження Івана Павловича Багряного, але й досі масштабність і художня вартість його літературної спадщини лишаються неосмисленими.

Творча діяльність письменника охоплює два літературні періоди — «Розстріляне Відродження» 20-х рр. XX ст. та бурхливий сплеск української еміграційної літератури 1940-х рр., так званий період МУРу (Мистецького украї­нського руху), засновником і активним учасником якого був І. Багряний. В еміграції письменником були створе­ні романи, які увійшли до «золотого фонду» українсь­кої літератури XX ст., але протягом тривалого часу не були відомі читачеві в Україні («Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою»). У його творах поєднуються глибока думка та цікавий сюжет, документальна правдивість притчова глибина узагальнення.

В основу «Тигроловів» автор поклав пережите ним заслання на Далекому Сході. Це має документальну основу, оскільки на Далекому Сході з кінця XIX ст. живе багато українських переселенців (в одному з таких українських поселень перебував письменник), з іншого — у худож­ньому творі перед читачами постає онтологічна Україна, позачасова та позатериторіальна. Тайгова Україна — це небесний Єрусалим. Ці плани тісно переплітаються й у структурі твору.  Роман, написаний 1944 року як «Звіролови», 1946 року перевиданий  під назвою «Тигролови». Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові. Герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало рис характеру самого автора: він не скорився, не змирився з насильницьки нав’язаним йому ста­тусом в’язня жахливої системи й залишився Людиною. Сюжет роману побудований на історії «полювання» майора НКВС Медвина на гордого і волелюбного хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... У цьому змаганні за право бути Людиною Григорій перемагає. Передусім тому, що не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, спів­переживати і вірити, що людина повинна кинути виклик страшній системі й вистояти. «Тигролови» — це романтичний твір, з елементами пригодни­цького жанру. І все ж «Тигролови» виходять за межі звичайної «масової» літератури, насамперед, ідейним спрямуванням. У творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні образи, ліричні відступи, промовис­ту символіку і мову героїв. Стрімкий потяг-експрес, що мчить на Далекий Схід, як мчить і саме життя. У ньому розважаються й милуються краєвидами пред­ставники влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичай­ні люди, яких перетворено на зеків, безправних політв ’язнів. Серед останніх і Григорій Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорсто­кої, занедбаної Богом та людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином. Символічною є ця назва. Тут живуть ук­раїнці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. Тут вони створили свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією, зберегли рідну мову, традиції. Вони живуть за законами народної моралі. Усе в цій родині Григорія радує, бентежить, дивує, бо, на рідній землі це викорінюється, гинуть люди, а тут, у дикому суворому краю, живе своїм здоровим українським життям наш народ. І. Багряний показує, що такий світ можуть створити тільки люди вільні духовно і матеріально.

Автор у романі «Тигролови» реалізує свою ідейно-філософську концепцію через долі, світогляд, вчинки, мову  своїх героїв. Його волелюбні персонажі об’єднують минуле і майбутнє України, історія якої постає в невблаганній циклічності і повторюваності, починаючи від гетьмана Дем’яна Многогрішного, якому довелося торувати шлях до Сибіру за волю і незалежність своєї країни, до сучасних авторові борців. Григорій Многогрішний ніби розриває замкнене коло, породжує надію на визволення, він відзначається силою волі, внутрішньою зібраністю і жадобою життя.

У романі «Тигролови» І. Багряний по-своєму відтво­рив ідеї М. Хвильового про «загірну комуну» та «азіатський ренесанс» як перспективу майбутнього України.

Інший  роман автора «Сад Гетсиманський» ґрунтується на фактах май­же дворічного перебування письменника під слідством (з 16 черв­ня 1938-го по 1 квітня 1940-го року) в харківських тюрмах. Документальна основа підкреслюється  І. Багряним  ремаркою на початку твору й підтверджується архівними матеріа­лами. Головний герой роману, молодий інженер-авіакоструктор Андрій Чумак, якого, як і більшість персо­нажів, письменник наділив певними автобіографічними рисами, мусить міркувати не лише над питанням, хто його зрадив, але й, як залишитися людиною під час важких випробувань, не втративши честі й гідності, під тортурами  слідчих.

За біблійною легендою Гетсиманський сад — місце передсмерт­них мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, є разючим контрастом до жахливої дійсності, в якій страждає і якій мужньо протистоїть молодий герой – авіатор.

«Сад Гетсиманський» належить до тюремно-табірної літератури (невольницької). Жанри цієї літератури міняються у зв’язку з історичними обставинами: колись це були невольницькі плачі та думи про втечу із молитвами про визволення, а для сучасників І. Багряного головними жанрами стали протестаційні листи, мемуари та лірика. Письменнику вдалося подолати обмеженість в’язничних умов і створити справжній роман за всіма правилами сюжетної архітектоніки. Цим твором І. Багряний стає в один ряд з І. Франком, В. Винниченком, В. Підмогильним.

Роман «Маруся Богуславка» замислювався автором як перша книга тетралогії «Буйний вітер». Як зазначалося в авторській ремарці, видана 1953-го року повість «Огненне коло» мала бути частиною четвертого тому тетралогії. Однак передчасна смерть І. Багряного обірвала цю роботу.

Роман суттєво відрізняється від попередніх творів письменника. У ньому порушено принцип «одногероєвості»: наявні лише два головних персонажі молода дівчина Ата (Аталея) Дахно та художник Петро Сміян. Змінився й тип конфлікту: замість пригодницького сюжету й гострої боротьби з несприятливими зовнішніми обставинами герої ведуть розлогі діалоги, на них не очікує смертельна небезпека — це дає підстави говорите про експозиційний характер твору.

Події в романі відбуваються напередодні війни в місті під умовною назвою Наше, в якому можна впізнати рідну авторові Охтирку, є й окремі прикмети Харкова. В описі міста відчуваються сумні нотки туги за батьківщиною, за втраченими дитинством та молодістю. Разом із  тим тут звучить висока патетика, а символіка в описі міста  та на початку твору зростає до біблійних узагаль­нень. У цьому описі відчутні архетипи космологічних міфологем творення космосу з хаосу. В центрі міста розташовується храм із високою дзвіницею — як символ світового дерева, що має з’єднувати небо й землю, той і цей світи. Євангеліє, подароване Мазепою, є ознакою «обраності» міста і народу, «нашості», причетності до одвічної боротьби за творення власної держави. Одвічність  міста Нашого підкреслює й незмінність адміністративного поділу на «сотні» та консерватизм мешканців  щодо назв вулиць. Хіба не це український народ відчуває на собі зараз?

Дія роману розгортається навколо постановки в міському театрі драми «Маруся Богуславка», але це лише зовнішня лінія сюжетного розвитку. Основною лінією сюжету є показ духовного становлення головної героїні Ати Дахно — двадцятирічної вихованки дитячого будинку, акторки місцевого театру, яка грає роль Марусі Богуславки.

Ата  починає самостійне життя: вона шукає власне коріння та духовні ідеали, що змогли б стати надійним підґрунтям і орієнтиром на життєвих шляхах. Такі шукання дівчині доводиться починати з себе, бо вона навіть не знає, ким були її батьки. Пізніше вона з’ясує, що її справжнє прізвище не Дахно, а Діденко й вона є дочкою організатора «дитячої держави», людини, котра, як ніхто любить людей, свій край і свій народ.

Спілкуючись із мешканцями міста, Ата Дахно прагне «відшукати Людину». Відшукати Людину в людині. Однак їй зустрічаються переважно одні «равлики». Поняття «равлика» як певного символу людини радянської епохи є концептуальним у романах І. Багряного. Владі не вдалося перетворити всіх людей на «нуль», «ганчірку» чи «хробаків»— люди тільки еволюціонували на «равликів», зачинились у собі, як у мушлі. Ззовні вони прагнуть виглядати, діяти й говорити як благонадійні представники радянського народу, а в душі, часто лише в підсвідомості, лишаються громадянами, які не сприй­мають цієї системи. Характерним «равликом» у романі виступає керівник обласного комсомолу Павло Гук, бо, незважаючи на високу посаду — «четвертий вождь», він у душі залишається українцем. Павло Гук уособлює со­бою ту «нову українську молодь», яка, згідно з пророчою політичною концепцією І. Багряного, нині перебуває «під комсомолом», але саме на неї слід покладати надії щодо незалежності України. Павло добре пам’ятає, як у 1933-му році разом із зниклим селом «Гута» (село «людоїдів») вимер і весь його рід. Павло Гук також щиро, але без­надійно закоханий у «безпартійну» Ату Дахно. Сильній і відкритій натурі, Аті, не потрібен равлик — її вабиті «божевільний» — Петро Сміян, вабить внутрішньою силою, нескореністю, неподібністю до інших.

Петро Сміян — талановитий художник, котрому, попри усілякі можливі ускладнення, директор театру Ткач доручає малювати декорації до нової п’єси. Петро — юнак «з легенди», в біографії якого показано міфологізовані факти біографії автора. Колізія Ата-Сміян у романі не розв’язується, фінал «Марусі Богуславки» є відкритим.

Романом «Маруся Богуславка» (1957), як і іншими  публіцистичними творами, Іван Багряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме: всупереч замахам на геноцид — людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірності, але тим сильніша жива енергія, жива душа — жива нація.

Роман «Людина біжить над прірвою», який побачив світ 1965-го року, посідає важливе місце в творчому доробку письменника. За ідейною спрямованістю та стильовою своєрідністю твір став продовженням попередніх ро­манів «Тигролови» і «Сад Гетсиманський», а тематично це мала бути самостійна частина замисленої І. Багряним тетралогії «Буйний вітер» про долю української молоді в часи Другої світової війни (з якої побачили світ повість «Огненне коло» та роман «Маруся Богуславка»). Цей твір пов’язаний з провідними модерністськими  течіями в українській та світовій літературі

XX ст.

Думка про наявність у творчості І. Багряного екзистенціальних мотивів висловлена дослідниками вже доволі давно. І. Лозов’ягін  інтуї­тивно втілив ідеї цього вчення, яке набуло популярності в суспільстві повоєнної Європи. Авторську світоглядну позицію в творі несе головний герой — Максим Колот. Опозицію щодо цих ідей відстоює його опонент Соломон (колишній заступник директора гімназії, потім професор діамату, заввідділом антирелігійної пропаганди при облпарткомі — Віктор Феоктистович Смірнов).

У романі «Людина біжить над прірвою» описується переживання людини, що опинилася між двома ворожими їй фронта­ми. На початку твору обидва герої потрапляють у безви­хідну ситуацію. Йде війна, німці залишають місто, нато­мість приходять радянські війська. Максиму й Соломону загрожують смертю і свої, і чужі. Тут автор виходить на екзистенціальну проблему «закинутості» людини в світ, який вона не вибирає. Максим і Соломон розуміють, що опинилися «над прірвою»: «Йому немає місця на землі, на схід і на захід, на північ і на південь — усі шляхи закриті й усюди на нього чекає смерть». Головні герої покладають надію один на одного, сподіваючись,  що хтось із них знайде вихід із цього глухого кута. Головний герой приходить до думки про абсурдність світу, незрозумілість і жорстокість його законів. Ця пробле­ма є однією з провідних у екзистенціалізмі. В однаковій ситуації герої приходять до різних висновків. Соломон чіпляється за ідею Бога, що є одвічним притулком душ. При чому щиро він в неї не вірить, за нього говорить звичайний звірячий страх і відчай.

Ця сентенція характеризує людину, яка давно втратила ідеї моралі, етики, любові, дружби, гордості, героїзму, роблячи  все можливе, щоб вижити в епоху револю­цій, громадянської війни, колективізації, голодомору та репресій.

«Людина біжить над прірвою» —найвизначніший твір української емігрантської літератури. Він написаний людиною з великим і чулим серцем. Письменник, який умів бачити й умів мрі­яти, міг бути гнівним і вибачливим, бо володів вели­ким людським талантом — талантом любити й жа­літи. Його твір споруджений в двох вимірах серця. Це книга глибокої журби й високої мрії.

Роман у віршах «Скелька» був написаний Іваном Багряним у 1928 році. У  творі письменник використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII столітті селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир.

У центрі зображення роману проблема взаємин України й Росії. У творі поет викриває антиукраїнську позицію російської церкви в Україні, прагне прищепити любов до рідної землі та ненависть до її поневолювачів.

Твір сповнений віри в щасливу майбутню долю українського народу. Григорій Костюк, відомий діаспорний літературознавець, прочитавши «Скельку» писав: «Стає ясним, яка питома вага цього твору для нашого літературного сьогодні. «Скелька», то — вершина. Вершина місцями велична, надзвичайна, а місцями химерна і розхристана. Від неї автор розпочав свій, твердим кроком, літературний похід».

Проте багато літературних критиків того часу були іншої думки про цей твір, як, зрештою, і про всю творчість Івана Багряного. У періодичних виданнях з’явилося чимало різких негативних оцінок творчості молодого поета. Так, у 1931 році у журналі «Критика» (№ 10) з'явилася стаття «Куркульським шляхом» О. Правдюка, в якій зазначалось: «...Як бачимо ранні твори Багряного доводять, що по суті він є ідеолог заможно-куркульських груп села, які вороже ставляться до політики партії і радянської влади на селі. ...від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким...». Після цієї статті твори І. Багряного були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.

У передмові до другого, діаспорного, видання Дмитро Чуб зауважив: «Оцінюючи твір, слід звернути увагу й на те, що в двадцятих роках українська література не мала такого великого віршованого історичного твору».

1928 році  І. Лозов’ягін написав поему «Аве Марія», де в присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор».  Книжка побачила світ без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись непоміченим владою. У творі «Аве Марія» І. Багряний показав, що він не тільки не мириться з радянською дійсністю, а й має намір боротися проти неї, змінити її.

На наш погляд, І. Багряний є однією з центральних постатей українського літературного процесу середини XX століття. Точна оцінка творчості письменника є важливою для розуміння багатьох проблем сучасного життя.Творчість І. Багряного лише починає ґрунтовно осмислюватись українцями і чекає на свого вдумливого дослідника, адже значна частина художньої спадщини митця залишається маловивченою. Особливо потребують цього  поезія, драматургія та романістика митця.

Тільки вольова і сильна людина може прийняти правильне рішення, відчувати в собі сили, протистояти будь - яким випробуванням. Саме такими були герої Івана  Багряного, навчаючи нас ходити по лінії найбільшого опору, щоб пізнати світ. Коли людина пізнає світ, вона пізнає себе. Сьогодні Іван Багряний вертається в Україну. Сьогодні Україна його вшановує. І стверджується горді слова Івана  Багряного, викарбувані на його могилі:

Ми є. Були.

І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

Отже, різнобічна і непересічна творчість І. Багряного чекає на подальше дослідження.

 

Література

1. Гаврильченко О., Коваленко А. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного //Багряний Іван. Сад Гетсиманський. — К., 1992.— С. 5—18.

2. Жулинський М. Г. Іван Багряний //Історія української літератури XX століття: У 2 кн. — Кн. 2. — Ч. 1. (За ред. В. Г. Дончика. — К., 1994. — С. 244—252.

3.  Іван Багряний - письменник і громадянин: до 100-річчя від дня народження. ХДНБ ім. В.Г. Короленка

4. Костюк Г. Іван Багряний: Сторінки спогадів // Українська мова і література в школі.— 1993.— № 10.— С. 7

5. Лавріненко Юрій. Іван Багряний — політичний діяч і письменник//Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — Кн.2. — К., 1994. — С. 612—617.

 

Категорія: Інше | Додав: Ростислав | Теги: Буйний вітер, письменник, Скелька, Маруся Богуславка, Іван Багряний, Сад Гетсиманський, Аве Марія, Тигролови, Огненне коло, Людина біжить над прірвою
Переглядів: 16 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Copyright MyCorp © 2017