Шкільний портал
Субота, 18.11.2017, 19:47
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна Каталог файлівРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Програми [10]
Підручники та посібники [32]
Розробки уроків [288]
Виховні заходи [19]
Реферати [0]
Презентації [17]
Навчальне відео. [65]
Інше [50]
Заявки [9]
Тестові завдання [1]
Конкурс "Знай наших!" [0]
Натисніть, щоб переглянути матеріали конкурсу
Конкурс "Педагог-новатор" [317]
Натисніть, щоб ознайомитись з матеріалами
Наше опитування
Чи сподобалось Вам КА ПЗНО?
Всього відповідей: 2477
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Головна » Файли » Інше

Жанрова різноманітність драматичних творів І. Карпенка-Карого. Стаття.
[ Викачати з сервера (80.5Kb) ] 29.10.2017, 18:28

 

Жанрова різноманітність драматичних творів І. Карпенка-Карого. Стаття.

Автор: Хоменко Віта Миколаївна, учитель української мови і літератури Петрівського НВК (загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ДНЗ) Харківської області

 

«…Він був… великим драматургом,

якому рівного не має наша література»

І. Франко

Цього року ми відзначаємо 170-річницю з дня народження славетного українського театрального корифея, який завжди був вірним суспільним ідеалам і моралі своїх предків. Його діяння були спрямовані в майбутнє і адресовані нам – його вдячним нащадкам. Серед громадських та культурних діячів 70–90-х років  ХІХ століття Іван Карпенко-Карий  посідає провідне  місце. В історію літератури він увійшов як драматург, прозаїк, перелицьовник класиків, організатор професійного театру, режисер і актор, дослідник історичних процесів минулого. За творами І.Карпенка-Карого  ми можемо дізнатися про життя українського народу і про видатні історичні постаті.

Багатогранна творча діяльність  Івана  Тобілевича  проходила в умовах загостреної соціальної бороть­би пореформеного періоду, що і послужило підґруттям для створення цікавих образів та сюжетів драм, комедій, трагедій.

Друга половина  ХІХ століття, на які припадає найбільш активний період творчості драматурга, для духовного розвитку і становлення  України виявилася надзвичайно складною. Протистояти жорсткому наступу урядових антиукраїнських тенденцій – діяв Емський указ і Валуєвський циркуляр – у цей час могла тільки творча інтелігенція. Бо саме після скасування кріпосного права відбулося різке розшарування селянства. З’являються аферисти, люди без моральних цінностей, які прагнуть швидкої наживи. Більша частина суспільства змушена виживати, займаючись непосильною  працею, і лише купка людей – у  гонитві за прибутками, купівлею землі й розширенням господарств. Серед дворянства та вищих верств населення  почалася моральна деградація. Змінити ситуацію на краще у той час могли справжні патріоти, здатні працювати з ентузіазмом й усвідомленням своєї місії. Про національні інтереси дбали письменники, проте вони не могли охопити проблеми всих верств населення. На часі стала поява національного театру, передумови для якого вже були створені, адже саме Україна відзначалася розмаїттям талантів співаків і акторів. Серед них були люди, які відзначалися високою національною свідомістю та патріотизмом.

Жоден  історик нашої літератури і дослідник  нашого театру не мине фігури Карпенка-Карого: його драматична творчість посідає визначне місце серед здобутків світової літератури і довго ще служитиме матеріалом для вивчення критиками та літераторами.

Жанрова різноманітність творів І. Карпенка-Карого

 

Назва твору

Рік написання

Жанр

драматичного твору

Тема

Сценічні образи у власних творах

1.

«Бурлака»

1883

Драма

Післяреформений конфлікт у селі.  Показ класової боротьби.

Старшина Михайло Михайлович

2.

«Лиха іскра поле спалить і сама щезне»

1883

Драма

Мотив обов’язку перед державою, народом. Патріотизм запорозьких козаків у боротьбі з турками і татарами.

 

3.

«Бондарівна»

1884

Романтична драма

Головною темою цього твору є українське село XVII століття у його протистоянні до польських поневолювачів. Гімн дівчині- патріотці.

 

4.

«Наймичка»

1885

П’єса

Викриття моралі багатіїв. Беззахисність дівчини - сироти, приниженої кривдниками.

Дід -мірошник

5.

«Розумний і дурень»

1885

П’єса

Викриття спритних мужиків та їхнє бажання мати більше землі і майна. Конфлікт між добром і злом.

 

6.

«Безталанна»

1886

Соціально - психологічна драма

Задушлива і темна атмосфера українського села

 

7.

«Мартин Боруля»

1886

Трагікомедія

Дворянство як найсокровенніша мрія.

Викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистих цінностей заради станової приналежності.

 

8.

«Сто тисяч»

1890

Трагікомедія

Зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття. Викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

Герасим Калитка

9.

«Сава Чалий»

1899

Історична трагедія

Трагізм постаті зрадника.

Пан Потоцький

10.

«Хазяїн»

1900

Сатирична комедія

Зла сатира на чоловічу любов до стяжання.

Терентій Пузир, Терешко

11.

«Суєта»

1903

Комедія

Засудження людської суєтності, відходу від моралі. Втілення ідеї «сродної праці»

Г. Сковороди.

 

12.

«Житейське море»

1902 -1904

Комедія

Моральне оздоровлення людини через працю.

 

 

Основним об'єктом драматичної творчості Карпенка-Карого є село: бідне, обшарпане, з тисячами злиднів, з темною хмарою, що затьмарює  собою  душу селянина. Перечитуючи драми нашого письменника, бачиш, які чорні духи звили собі кубло в селянському житті і зробили з нього пекло – це різні «аблакати», сільські, волосні писарі, заможні дуки, крутії-експлуататори, пузирі і калитки. Якесь прямо-таки зачароване коло, у якому  так тяжко вижити  селянинові, де він часто гине і від матеріальних злиднів, і від власної несвідомості та безпорадності. Саме тому панорама селянського життя у І. Тобілевича повна чорних фарб. Вони витягують з  селянина силу, здоров’я, молодість, сімейне щастя і приводять до деградації особистості й оточуючого середовища. Своїм отруйним подихом вони псують здорове повітря села, прищеплюють йому деморалізацію.

Перша п’єса драматурга – «Чабан» зазнала цензур, заборони і дозво­лена була до друку і вистави в Російській імперії в переробленому вигляді під назвою «Бурлака». Цим твором  автор заявив про себе як творець української  соціальної драми. В основі п’єси – життя пореформеного села 70–80-х рр. ХІХ ст. Головний герой Опанас Зінченко – бунтар, який повстає проти несправедливості сільської верхівки, борець справедливість. У  реалістично-побутовій драмі, що містила елементи сатири, комедії, Карпенко-Карий про­демонстрував високу драматургічну майстер­ність.

Викривальну, гостросюжетну лінію «Бурлаки» він розвинув і у ряді інших тво­рів, що продовжували реалістично-побутову тему, передусім у п’єсах комедійного жанру, позначених елементами сатири – «Розумний і дурень» і «Мартин Бору­ля». П’єса «Розумний і дурень»  відтво­рює явища, що виникли на селі після скасу­вання кріпацтва, зокрема такі, як поява нового прошарку — сільської буржуазії. У драмі показано українського глитая, що збагачується за рахунок збіднілих селян. У трагікомедії «Мартин Боруля» — висміюється намагання виби­тись у пани. Головний герой твору – заможний селянин. Він – здорова натура, гуманна людина, щирий і наївний. Численні комічні ситуації, пов’язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх. Головна мета Борулі – добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки» – це створює глибокі комедійні ситуації. У гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає  –  це створює комізм і трагізм ситуації. А в останньому монолозі розкриває увесь біль душі: «Горять червоно, як кров дворянська, горять! …О-о-о! … Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!  Пустіть! Рятуйте бумаги! … Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!» [2,  с. 172]

Драматург звертається і до жанру «серйозної» комедії та драми. У 1903 році театральний сезон у Харкові почався п’єсами «Сто тисяч» і «Хазяїн», в яких грали і сам автор, і такі корифеї, як М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський.

Зображення спритного мужика з його нестрим­ною жадобою до збагачення є актуальним  продовженням у сатиричних комедіях «Сто тисяч» і «Ха­зяїн».

У п’єсі «Сто тисяч»  вістря своєї сатири драматург спрямував проти сільських глитаїв, про­йнятих ненаситною жадобою до збагачення. Свою увагу він зо­середив на типовому образі «стяжателя», Герасима Калитки, не­вдала спроба якого задешево придбати сто тисяч фальшивих кар­бованців виступає при цьому лише як епізод, що допомагає глибше розкрити його характер.

Герасим Калитка – це сільський багатій, куркуль, його голо­вна визначальна риса – сліпа пристрасть до грошей, прагнення до наживи, до придбання земель­них володінь. Життя в уявленні Герасима Калитки складається з двох понять: грошей і землі, навколо цього зосереджуються всі його помисли, розмови і вчинки. Автор висміює зажерли­вість, скупість, бездушність, неуцтво сільського глитая.

П’єса «Сто тисяч» тематично близька до комедії «Хазяїн». Особливий інтерес викликає її проблематика, майстерно вті­лена в яскраві, соціально й психологічно переконливі образи ді­йових осіб: Герасима Калитки, Параски, Романа,  Савки, Бонавентури, невідомого єврея,  Гершка, Мотрі, Клима, Терентія Пузиря, Феногена, Маюфеса, Ліхтаренка.

Отже, тільки нагромадженню багатства підпорядковані усі наміри і Калитки, і Пузиря, обидва вони – хижаки. Для них ха­рактерна моральна деградація, і не випадково існування «хазяї­нів» закінчується трагікомічно: Калитка лізе в петлю, а Пузир гине безглуздою смертю.

Професор Януш Я. В. зауважує: «Саме негативно-оцінні та вульгарно-образливі слова є тим важливим мовним складни­ком, за допомогою якого автори відтіняють грубу, неотесану вдачу, брутальну натуру Пузиря і Калитки, підкреслюють жагуче прагнення до наживи, до збагачення, ... крайню обмеженість, не­уцтво, жорстокість у ставленні до своїх жертв, а нерідко – до рі­дних і близьких». [7, с. 45]

Особливу роль І. Карпенко-Карий відводить жіночій долі. Про це читаємо у творах «Бондарівна», «Безталанна» («Чарівниця»), «Наймичка». У драмі  «Бондарівна» автор проаналізував фольклорні джерела та подав свою  інтерпретацію баладного сюжету. Історичне тло подій – національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетської експансії. Це обґрунтовує трагедію, покладену в основу сюжету драми, – загибель дівчини-українки Тетяни Бондарівни від руки шляхтича, аморального пана-старости Миколи Потоцького, волі якого вона не підкорилася.

Польськими панами по відношенню до українських дівчат було заведено право «першої шлюбної ночі», коли дружина їхнього хлопа першу шлюбну ніч повинна була провести з польським паном. Таке неподобство до української жінки тоді було розповсюдженим явищем. Украсти якусь жінку, або дівчину, награтися з нею, а потім кинути, тоді було за нормами моралі панівної польської верхівки. Народ про це складав пісні, бо як ще могли донести до нас предки, своє обурення таким свавіллям. Одна з таких пісень і є «Бондарівна», зміст якої надихнув І.Тобілевича на створення драми. «Бондарівна» – гімн дівчині-патріотці, яка відстоювала свою честь і честь Батьківщини.

Проблеми, що підняв письменник, є актуальними і в наш час. Патріотизм таких героїв п`єси, як Бондар, Тарас, Тетяна, викликають повагу та є зразком для наслідування.

Чудово змалював Карпенко-Карий образ «Наймички», і хоч психологічні процеси в поведінці цієї героїні не завжди в’яжуться з логікою і розвитком дії, але пластичністю оброблення, виразністю деяких рис з переживанням любовного почуття до Панаса і тих життєвих умов, в які кинула її нещаслива доля, Харитина залишиться одним із кращих жіночих типів, не тільки з галереї драматурга, а й усієї української літератури. Та геніальна інтерпретація цієї ролі з п'єси нашого автора, яку надає їй Марія Заньковецька, ще більше приваблює увагу до образу «нещасного кохання», одкриваючи всю силу таланту і уміння драматурга заглядати глибоко в душу своїм героям. У «Наймичці» автор показав страждан­ня й безвихідне становище дівчат-сиріт. [6,  с. 422]

Тема драми «Наймичка» співзвучна деяким творам Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Старицького, одначе трактування традиційної теми і засоби розкриття психоло­гії персонажів тут цілком оригінальні. Сюжетну основу драми становить трагічна історія наймички Харитини, яка стала жертвою розбещеного багатія Цокуля.

З глибоким співчуттям і теплотою автор змальовує образ наймички-страдниці. Харитина, дочка загиблої в шинку покритки, поневіряється в наймах, зносить наругу, але не втрачає душевної чистоти. Вона не витримує безчестя і кінчає життя самогубством.

Ця трагічна розв'язка драматичного конфлікту є гострим викриттям огидної розтлін­ної моралі розпусних багатіїв. Устами наймита Панаса Карпенко-Карий проголошує: «О, будьте ж ви прокляті, всі баламути! Звірі ви, а не люди!.. Нехай наші сльози... важким камінням ляжуть на душі ситих, розпутних катів». [2, с. 66]

В особі Карпенка-Карого українська драматична література мала найкращого знавця родинних відносин і різноманітних нюансів родинного життя. Особливо гарно й тут, як і в інших сферах, авторові пощастило на змалювання негативних осіб сім’ї, як, наприклад, у драмі «Безталанна», в якiй тема жiночоï недолi звучить так само трагiчно, як i в «Наймичці».

Перша редакцiя п’єси мала назву «Хто винен?» Перед нами проходить життя двох молодих жiнок – Софiï та Варки. Рiзнi за вдачею, за темпераментом, вони однаково нещасливi в особистому життi. Стихійна сила почуттів Гната, в якого вони обидві закохані, призводить до непоправної помилки: посварившись з гордою свавільною Варкою, парубок, на зло, їй одружується з Софією. Життєва невизначеність героїв є причиною самогубства жінки. Доля персонажiв «Безталанноï» трагiчна. Жiнки не можуть нiчого змiнити, не знаходять виходу iз складного становища. Потрапивши у вир почуттiв, вони безсилi вплинути на ïх природний хiд. Жiнки переконанi в тому, що не мають права мiняти щось: розлучитися, викрити тиранiю свекрухи, вiдстояти свою позицiю, влаштувати своє життя самостiйно, незалежно вiд чужоï волi.

Проблеми, пов'язанi з долею жiнки, будуть актуальними завжди, бо через свою соцiальну значимiсть вони потребують постiйноï уваги. Значну сторінку творчості І. Карпенка-Карого становлять його історико-романтичні твори: – «Бондарівна», «Паливода XVIII ст.», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Ґандзя», «Сава Чалий».

Про гнітючу силу обмежень Карпенко-Карий пише братові Панасові Саксаганському, наголошуючи на тому, що писати про історичне минуле, таке багате на теми й цікаве для читача, заборонено; слова «запорожець», «козак», «рідний край» – страшні для цензури, тому якщо п’єса добре скомпонована й містить ці слова, то краще її й не надсилати до цензури – усе одно не дозволять. Ось чому в українських п’єсах домінує здебільшого тема кохання, приправлена танцями й піснями.

Усе ж таки І. Карпенко-Карий звернувся до історичної тематики. Вершинним твором І. Карпенка-Карого на історичну тематику вважається трагедія «Сава Чалий». Драматург створив образ повсталої народної маси. Проте, І. Тобілевич наголосив цим твором, що трагедія Сави Чалого – це ще й індивідуальне зображення тих трагічних і кривавих суперечностей самої історії, які нерідко не мають ідеально позитивних розв’язок.

У 1903–1904 рр. драматург задумує трилогію, дві частини якої оформились у комедіях «Суєта» і «Житейське море». Автор  не встиг написати третю частину, яку передба­чав назвати «У пристані».

«Суєта» і «Житейське море» стали останніми творами дра­матурга. У них Іван Тобілевич звернув увагу на життя інтелігентного прошарку українського суспільства. Автор  розмірковує над можливістю існування традиційного ідеалу українця – «людина землі», мудра від народу, єдина з народом, стійка морально. У центрі сюжету комедії «Суєта» – родина заможного козака, хлібороба Макара Барильченка. Його діти вибилися «в люди» – навчалися у місті, здобули освіту, «захопилися»  міським життям. Проте місто у творі виступає образом своєрідного апокаліпсису – воно руйнує, затягує у тенета бездуховності. Автор проводить психологічні дослідження спустошливого впливу міста на молоду людину. Усі персонажі п’єси виявилися однаково неспроможними прийняти «цивілізаційні» виклики та зберегти природні, культурні зв’язки із родом та сім’єю. Саме на таке прочитання твору вказує назва – «Суєта». У дилогії  автор засуджує людську суєтність, аморальність,  втілює ідею «сродної праці» Г. Сковороди.

Таким чином, творчість Івана Карпенка-Карого, говорив Іван Франко, «наповнює нас почуттям подиву, для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».

Творчість І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності, являє собою розмаїту картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами. Його драми на сучасні теми з психологічною глибиною й переконливістю показали трагічне становище безправного, затурканого трудового люду, потворні форми його побуту. Замислювався митець і про місце інтелігенції в сучасному йому суспільстві. Твори І.Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.

 

Література

1. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого //Дивослово. –   1995. –  № 12.

2. І. Карпенко-Карий. Вибрані п’єси. – К.: Дніпро, 1976 – 303 с .

3. Петлюра С. Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка – Карого) // Дивослово. –  1995. –  №8.

4. Пільгук І. І. Іван  Карпенко-Карий (Тобілевич). –  К.: Молодь, 1976  – 245с.

5. Сидоренко В. Робота з текстом комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» // Дивослово. – 199 –  №9.

6. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. /Ред – кол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2 (Т. 1 –  1988): Д – К. – 576 с.

7. Януш Я. В. Мова української класичної драматургії. – Л.: Вища школа, 1983  –  167 с.

 

Категорія: Інше | Додав: Ростислав | Теги: Бурлака, сто тисяч, Бондарівна, Хазяїн, стаття, Наймичка, Суєта, Карпенко-Карий, безталанна, твори
Переглядів: 25 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Copyright MyCorp © 2017